Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


І поки вони стояли у тих самих позах в безвладному очікуванню чогось лихого й непоправного, серед мертвої тиші стукнули двері, пробігло щось по сходах і в хату вскочив господарь дому, в шубі, в шапці, в калошах з снігом, низький, з злими очима й тремтячого бородою.

Він вже здалеку ніс одкинену ліву руку й, добігши до столової, простяг її в напрямку дверей.

 —  Геть!.. геть з хати!..

Іван Піддубний змінивсь на виду, щось хотів сказати, на щось хитнувся, простяг руку і, схиливши голову, пішов нетвердою ходою через столову, повз господаря, через другу хату — до сіней. Він чув, як позад його вдушеним, глухим голосом вмовляла жінка чоловіка:

 —  Опам'ятайся!.. Миколо... ти з глузду...

 —  Геть! геть з хати! — верещав тонким не своїм голосом пан Микола й тупав ногами в кальошах.

Поки учитель накидав на себе барани, на крик вискочила в сіни його учениця, десятилітня Людя. Вона була вже напів роздягнена: коротенька біла спідничка на білих шлейках, не досягаючи до панчіх, одкривала голі коліна. Вона склала голі рученята на грудях, зігнулась трохи і звернула блакитні налякані очі з благанням до батька:

 —  Татусю!., татусю!., не виганяй пана Вана...

Так вона називала свого любимого вчителя. Але татусь не зважав на неї. Він теж вискочив у сіни, смішно вимахував руками й деклямував:

 —  Прийняв у хату, як сина, як чесну людину... поїв, годував, платив... Га-а-а!..

48