Баронова-Козино захвилювалась:
— Ах, боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — ґе… Одним ґе я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику. Ну, скажіть ще раз: над лу-ґамі. Над лу-ґамі.
— Над лу-кгами. Над лугами.
— Ґамі.
— Гами.
— Ґа.
— Га.
Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця — та разом:
— Ху-у-у!
Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав, де), оцю народню пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею…
— Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
— Під ґарою…
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо.
— Го!
— Ґо!
— Де же там, Улю, „ґо“, коли в книзці „го“ стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук ґ подибуємо, хіба що в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґерлиґа, а то скрізь кажемо г.
Баронова-Козино раптом стрепенулась:
— Стривайте! Стривайте! Я знайшла секрета, як
