— А я скажу — під біло-синім носила червоного. Червоний зостався… (Одійшла).
Дядько Тарас до Губи. Очманіло:
Скажіть, ви не з тих Губ, що Пархім Губа — бив ляхів року 1648-го?..
Мій батько Пархім бив шляхту року 1920-го.
— Ху-х… (До всіх). Так ото я й кажу. „Було колись на Вкраїні. (Зідхнув).
— Дядько Тарас пристає на мою пропо…
— Тільки з умовою: — подумай Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…
Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро. Мислі, як хмари, як туман окрили посивілу голову. Окрили, заскакали. Заскакав якийсь дід-запорожець. Забреніла мелодія: — Ой, сів пугач на могилі та й крикнув він: пу-гу:
— Пу-гу! Чи не видно бува наших з Великого лугу?
У Мазайла волосся догори полізло:
— Хто ви?
Дід заскакав, шаблею іржавою забряжчав:
— Я — твій пращур і той дід, що надіявся на обід, та без вечері ліг спати… (Десь взялася у діда мазниця. Махнув квачем). Запорожець славний був і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як
