Кн. II
Ч. 18
Субота, 3-го травня 1924
Право передруку застережене — All articles are copyrighted
НАЙНОВІША КНИЖКА про цісаря Віль- тельма Ці містить у собі м. ин. такий спомин: , Наша розмова оберталася зразу жоло чисто війскових питань у веденню війни на сході і заході, а далі дійшла до питання, чи се не була страшна очайдушність -- дово- дити до полекші на сході шляхом піддержування резолюційного розкладу російської армії? Чи . Величність не пізнали сеї небезпеки? -- Цісарь відповів: ,Збольшевичення російської армії, що нам остаточно дало вільну руку на сході, піддержували ми на бажання головного воєнного проводу (Обегеіе Неєгевівібшиа). При- тім дуже недоцінювано політичну небезпеку власного зараження, яке помалу увійшло в кровні колії німецького народу і, вхіру зросту фізичного і морального давління, викликало щораз більший розклад. | Війсковий провід дивився з щораз більшою журбою на ознаки зараження і складав вину на цивільні власти. Сі знов відчували такі закиди як неоправдані і загубили задоволення у співпраці. Тимчасом в народній душі отруйне зілля заведених надій тнало вгору і з'їдало здорові парости націо- нальної єдности. -- ,Та чому не виступилося проти сього з усею енергією?" -- ,Домагання сильного проводу піднималося часто. | Воно було отрравдане, одначе воно значно змішувало причину з наслідком. | Безпроводність була ознакою хорої душі, а не навпаки..."
Читаючи сю розмову про давно вже і добре знані події і правди, думка біжить від Вільгельма й Німців до ... земляків. Хто з нас вільний від подібного політичного гріха? В букваль- ному й образовому розумінню. Історія 1917 і 1918 років, однаково як у Наддніпрянщині так у Галичині, дає безліч зразків такої самої »бистроумної" нашої політики, як була й того- часна німецька. Та сьогодні, не думаємо за- бігати у минуле, хоч і як воно було-б корисно для ,заочної освіти" в політиці (проф. Коваль вибачить мені сю літературну крадіж); каша сучасність виявляє ще таке богатство отруйного зілля і симптомів хорої душі, що можемо обійти- ся й без історичних екскурсів. Се зілля мабуть ще отруйніше, а душа ще більше хора, ніж зони були шість і сім літ тому назад.
В політиці, як узагалі в життю, панує ціла низка правил, набутих доовідом, яким розумний приписує тілько відносну, релятивну правди- вість, натомість дурень бачить у них абсолютну, непорушну догму. Сюди належать м. ин. такі погляди, як: ,все що мойому противникови шкодить, мені корисне", або ворог мойому
З Обогеіенілагі Мівтлала, У'впдегаррею тай. Каїнег Мій ЩІ. "Уегівц К. В. Кобієг.
ворогови -- мені приятель". В імя такої догми большевизувати Німці Росію в 1917-їм р. поки не побачили, що вони большевизують себе і поки сим способом не виєлімінували своїх природних союзників на сході поза европей- ський (політичний систем і не опинилися, самі безборонні, в колі безоглядних ворогів. В їмя подібної правди" Франція старалася не- давно розкласти до кінця німецьку імперію, люлітично й економічно, поки її власне політичне і фінансове становище не захиталося, Ї знов Німці, в яким одушевленням привитали вони недавну йажютову катастрофу Франції! На те тілько, щоб у висліді заплатити американському міліардерови Морганови таку страшну контри- буцію, якої стало-б на цілі роки репарацій для цілої антанти. Виходить -- що й між ворогами є означена полоса спільних інтересів, якої не слід спускати а ока; що тактика шкодження противникови всякими способами і вся- кою ціною дуже обосічна і, нераз буває, завдає більші втрати тому, хто нею користується, ніж тому, проти кого вона обернена. "Се показу- ється і тоді, коли між противниками проведений сильний міждержавний кордон -- кордон твер- динь, штиків, митних комор, паспортів, цензур іт, ин.; а що-ж сказати про противників в межах тої самої держави, того самого господарського механізму, тої самої громадської обопільности?
Переходячи до наших національних обставин, зупинемося тілько на двох проявах, т. ск. типових. Одна а сфери політичного почування, друга з поля практичної -- вибачайте -- полі- тики. | Що між Польщею й Українцями, приневоленими бути підданими їй, панує гли- бока, добре основана й ще краще зрозуміла національно-політична ворожнеча, -- в сьому нічого дивного. Що Українці не мають причини і потреби бажати богато й великих політичних успіхів польським урядам, -- се розуміється само собою; так само, як можна бути вибачливим за українські більш або менш наївні вияви злорадіння з приводу їх невдач. Одначе тілько до означеної границі. Бо копи прим. українська преса плескала з утіхи в долоні з приводу кождої знижки польської марки і похнюплю- вала голову з приводу кождого валютово- політичного успіху польського уряду -- то така поведінка подекуди нагадує філософію загніваного хлопчика: ,добре моїй нянці, що мені в ноги зимно!" Певно, на упадку валюти й інфлації деякі сфери дуже добре заробляють, прим. промисловці, банки й уряди, та величезна маса, а вній всі Україяці, тілько руйнуються. Нема сумніву, що б-літня грошева анархія в Польщі сильно обнизила загально-національне
