|
МИКОЛА САДОВСЬКИЙ. |
— Так отсе тут будемо й переправляти ся? — розпитував Гавриш товаришів мішаючи паличкою в манєрцї, де кипів у ключ чай.
— Та хто його знає, може й тут! — одповів Іващенко пришиваючи ґудзика до мундира.
— Не може стать ся! Тут дуже широко, — обізвав ся Гайдамака, виймаючи люльку з рота і чвиркнув через губу в огонь. Дунай в сїм місцї ширив ся на верству й три чверти; він саме розлив ся.
— Поки перепливем, наловим раків чимало! — додав Гавриш.
— Моста наведуть спершу, — вставив Бойко і поправив ранець під головою.
— Чув я, що буцїм тут будем тільки очи їм одводить, а переправляти муть ся біля Нїкополю! — почав знов Іващенко. — А про те, хто його зна! — так утїшали себе вояки, лежачи в кошарах перед переправою.
— Пашов, вилазь там, виходи получать сухарі! — почув ся голос капраля.
Вояки позабирали торби і рушили.
Другого дня в обідню пору до нас долетїв далекий гуркіт гармат.
— О, чуєте? — промовив Іващенко. — Ото біля Нїкополю йде переправа.
Всї насторочили вуха і стали прислухати ся. Гуркіт усе більшав та більшав, немов десь далеко йшла батава, і не переставав до самого вечера. У вечері гарматний гук замовк.
— Знать переправились наші вже, — промовив Гавриш, — бо гармати замовкли.
— Швидкий ти який! — відповів Гайдамака. — Се тільки що обстрілюють, а переправляти ся будуть у ночі.
Гайдамака відгадав. Переправляти ся почали у ночі, тільки не під Нїкополем, але під Сістовом. І переправляв ся не хто иньший, а наша 14 та дівізія. З вечора нам уже було відомо, що переправа почнеть ся тут; але хто піде в голові, наша чи перша
