грудку вугілля (малюнок 5). Пляшку становлю на терези, а на другу чашку терезів сиплю пісок, аж поки терези не стануть рівно. Тепер запалимо вугіль.
Степан. Як же ти його запалиш у середині пляшки?
Андрій. Дуже просто. От бачиш оце кругленьке скло. Воно збірає у одну точку сояшний промінь, і ним можно запалити і в пляшці вугіль.
Степан. Чудасія! Вугіль уже горить!
Андрій. І знов погас, бо увесь кислород вигорів. А чи ж поважчала пляшка?
Степан. Розуміється!
Андрій. Дивись на стрілу у терезів.
Степан. Вона зупиняється по середині? Як же це? Невже вага не змінилась? А може вона побільшала так мало, що трудно помітити.
Андрій. Ні, дуже і дуже пильно важили, про те вага тут ніколи не змінювалась.
Степан. Як же це? Ти ж казав, що при горінні вага побільшується.
Андрій. Вага чого побільшується? Ти раніш бачив, що вещество після горіння важчає.
Степан. А як же тут вага не змінюється?
Андрій. Неправда, те, що витворилось у пляшці, після горіння поважчало; тілько не забувай, що у пляшці кислород щез. Те, яке витворилось після горіння, поважчало як раз на стільки, скілько важив кислород, що тепер уже щез і нічого не важить. Одна вага побільшала, друга щезла, — нарешті, виходить, що уся вага не змінилась. Тепер розумієш?
Степан. От-то дивна річ!
