рою повиті“, бо люди просікли там великий шлях. Також любо–радісно озирати і пізнавати вещества усього широчезного світу; пізнавати життя веществ любо–радісно, — бо тут наука просікла величні шляхи для нашої думки. І зрозуміти, збагнути це усе, це-б то, навчитись химії також любо–радісно, як і милуватись цими гордими та чарівними верховинами.
Все йде, все минає і краю не має…
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень і мудрий нічого не знає....
Питаємось: що ж тоді знає наука? Може вона нам скаже хоч — звідки зараз береться життя на землі?
Справді, все
Живе… умірає… одно зацвіло,
А друге завьяло, на віки завьяло…
І листя пожовкле вітри рознесли.
Звідки ж береться у природи ця сила для нової роботи, для нового цвіту? Яке це джерело, що вічно без краю поновлює життя на землі? Чи хоч мудрі це знають? А от слухай далі і ти побачиш, що тепер уже не треба великої мудрости, щоб дізнатися про це живуще і цілюще джерело.
