Цю сторінку схвалено
Як дихає ніжно і легко і тихо обличчя…
— По га́ляві сонній без краю блукають коліна,
Коли біля тебе лежить твоя річка
І хилить і хилить углиб сумирної хвилі.
Заснуло у синяві місяця блідеє личко
І в піні і в вітрі без краю лине і лине…
— Коли біля тебе лежить твоя річка,
Забуваєш сніги, що обличчя стиглими хвилями вкрили.
Як птиця зимою, чоло ховаєш під крила,
Кострубаті крила, що їх рясно посічено днями,
Коли біля тебе лежить твоя річка…
— Випростуєш крила і знаєш, що день не устане,
Коли не полинеш до його з останньої кре́пкої сили.
1922
