Цю сторінку схвалено
ПАНЕЙРЕНЕЯ
Колись рушниці калиновим соком
Наллєм — і дітям гратись оддамо.
І на гармату хлопці кароокі
Напнуть дідівське букове ярмо.
Розплющать очі крейсери стоокі
І тихо спустяться на зеленаве дно,
І у пісках, сумирне і глибоке,
Засне навіки золоте руно.
Та ще не час. Іще живуть гармати,
Іще рушниця висить на стіні,
Ще у полях на провесні салдати
Ідуть в воді і падають у сніг.
Ще, браття бондарі, в березовім барилі
Довбати довго нам затужавіле дно,
Доки не вибухне розпаленим похміллям
Повстань тисячолітнєє вино…
