Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Зоставайся ще, — сказав Бесангалей. — Яка країна — Росія? Там гарно? Там багато баранів? Яке там м'ясо в баранів, міцне й солодке, як у нас у Казакстані, чи прісне, от як у кавказьких баранів?

Він розбалакався. Він багато чого хотів узнати. Чи великий степ — ця Росія? Чи є в Росії прісна вода, а чи треба возити її з Урала?

Потім хто живе в Росії? Чи самі казаки, а чи є теж і руські? Звичайно, руські є, бо вони приїздять звідти, але чи багато їх там?

Мабуть, у Росії все ще кочують, чи там теж є тепер осідлі колгоспи? Адже й тут і досі є дикі адайці, далі туди, на схід, вони і зимою живуть у кибитках, тільки закопують кибитку наполовину в землю.

Машиніст Кулбаєв весело і звисока посміхався, він бував у Ленінграді.

Але Кинджагалиєв, слюсар по монтажу, і не думав усміхатися, його теж зацікавило, яка така насправді Росія?

Бесангалей замовк. У темряві, за кибиткою, молоко дзвеніло об дійницю.

З якоюсь дивною ніжністю хтось із нас почав розповідати, яка природа в Росії. В Росії багато рік, великих рік із бистрою водою, дуже багато озер, величезних озер, більших за сори, і по всіх ріках та озерах — свіжа солодка вода, зовсім без солі, її можна пити.

Скрізь ростуть ліси. Дерево буває таке заввишки, як бурова, воно повне соку, по ньому листя, свіже,