Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/132

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

молот під її рукою слухняніше, ніж тонкі пальці скульптора, плющить, відтягує, вирівнює розпечене лезо долота. Вузькі, немов прорізані осокою, очі спокійно стежать за металом, двоє робітників по одному рухові її брів угадують, коли треба повертати долото.

Вона майже нічого не говорить, подекуди здається, що вона німа. Але губи її злегка ворушаться, рот напіврозкритий, не відразу догадуєшся, що вона наспівує під гуркіт падучої маси тиху пісеньку.

Бер Кенові було доручено дізнатись, що вона співає. Це, виявилося, було нелегким ділом, вона тільки посміхалася й червонілася, вона забула, що співала, і вона співає різне, не все те саме. Але Бер Кен був такий милий і дружній, яким тільки може бути цей найввічливіший з людей, і вона почала пригадувати.

Записавши слова, Бер Кен раптом одмовився перекладати їх: вони так просто і сильно звучали по казакському, в перекладі виходило дубувато й сухувато. Якось пощастило так розстановити слова, щоб віддати хоч приблизний зміст її пісні.

„Дужче дави, молоте, ніж глину давила нога,
Гостріше ставай, долото, гостріше, ніж шабля була,
Скоріш свердли, долото, скоріш, ніж шабля рубала,
Повернешся знов, долото, будеш ще гостріше,
Повернешся в степ, долото, будеш свердлить скоріше“.