і дві тисячі п'ятсот ударів молотка і ще управлялася при цьому командувати тріангуляційною партією. Було ще декілька таких, сильних, спалених сонцем. Та були й ніжніші, тих наче потомила спека, вони здавалися сантиментальнішими.
Як вогні бурових башт над пустинею, почали засвічуватись зорі, чимдалі частіше й ясніше, аж от одна впала з башти на землю.
— Що це за зоря — сказав хтось, — чи це нерухома упала зоря, чи планета? А коли планета, то яка?
Замріяна дівчина, що стояла найближче і теж дивилася на зорі, здивована повернулась до оратора. Але оратор невинним тоном питався далі, цікаво було знати, що думають дівчата про падучі зорі.
У темряві не видно було, чим займається в житті той, що цікавиться зорями, може він і насправді не знає? Дівчина швидко й точно розповіла гіпотезу Канта і Лапласа, перейшла до метеорів, захопилася, почала розповідати про хемічний склад метеоритів, та в цю мить упала друга зірка, і вона одразу змовкла.
— Ех, не встигла загадати! — сказала вона з серцем і пішла до кибитки. У кибитці казахський юнак співав пісню Достлегена. Достлеген був революціонер, його брата вбили баї, його самого вкинули у в'язницю, потім заслали в Сибір. Він повернувся з Сибіру з радянською владою і з піснею, яку він склав у Сибіру:
„Для чого мати коня, як на нім не брати призів,
Для чого мати списа, як ним не бить ворогів,
Для чого мати жінку, як її не кохати ніжно,
Для чого мати друга, як не вмієш умерти за нього?“
