Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Як? — спитав той страшним голосом. Світлосірі очі ще гостріше вп'ялися в Гуляєва, тільки тепер вони явно сміялись, стрибали, танцювали, Гуляєв наладивсь був ображатись, але це якось не вийшло.

— Що — як? — перепитав він, уперше в житті наважившись передражнити, — кажу, анулюйте замовлення!

Гуляєв побудував один прес, потім другий, кращий, потім третій, майже зовсім механізований. Продуктивність третього преса була коло трьохсот тисяч квадратних метрів на рік. Це була ціла фабрика, хоч на ній працювало всього три душі. На старих пресах робітники, рискуючи покалічити пальці, в'язали очерет дротяними гачками, як баба в'яже сніп. Гуляєвський прес сам робить гачки, сам в'яже, сам одрізає дріт. З Ленінграда приїхала комісія вже не навчати Гуляєва, а вивчати досвід Емби. Самоук Гуляєв на той час був уже головним інженером великого механічного заводу, що виріс тут спід землі, в 1933 році Госстройиздат випустив книжку про комишит. Книжка ця, правда, написана не руською мовою, а звичним науково-канцелярським жаргоном. Там сказано, що гуляєвський станок „з'являється величезним кроком вперед, що вносить майже переворот у цій ділянці…“ і т. д. Спід приказного суржика автора книжки проглядає справжня стримана радість, він дав на обкладинці фото великого будинку Ембанафти з гуляєвського комишиту, а в тексті — фото станка. Поруч стоїть сам Гуляєв, під вусами почувається усмішка.

Все це згадав той, що їхав на таратайці. Проте можливо, що він думав на цей раз про здоровенні чер-