що нафта може бути в піднятих шарах по боках купола, капіталісти не знали, втім вони, мабуть, і гадки не мали, що бурять над соляним куполом.
Все змінилося, коли на Ембі з'явився геолог Пермяков — людина не зовсім звичайна. Син рахівника, він довго був робочим бурильником, на його тонких руках шкіра зашкарубла навік. У нього добірна, бистра, математична голова, він живе мислю, не думаючи він не міг би прожити й дня.
Він — холодний фантаст, похмурий оптиміст, злий мрійник. У ньому немає ні краплі широкоголосої добродушності, властивої звичайним фантазерам. Він злий і точний у своїх фантазіях. Плохий і боязкий на вигляд, у науковому спорі він — страшний боєць.
Геологи, що зосталися на Ембі у спадщину від старих часів, волею чи неволею довбали й свердлили дірки тільки над шапкою соляних куполів. Пермяков доводив, що треба шукати нафту на крутих спадах куполів — бокову, „контактову“ нафту. З нього сміялися, кепкували з нового слівця „контактовий“ і довбали й свердлили сухі дірки, як і раніше. Але Пермяков, раз захопившись фантасмою бокової нафти, боровся за неї люто і добився свого. Знайдено бокову нафту на Искине, Манаті і Байчунасі. Зроблено гравіметричну розвідку і окреслено контури ембенських куполів. Перед цим гравітація танцювала тільки над шапкою купола, покололи її дірками так, що ніде було свердлити нову скважину, але так і не було ані нафти, ані контурів купола. Отак було на Сагизі.
