Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ніч, як колись під час поїздки по хліб, тільки на цей раз лампки ліхтарів перегоріли вже перед самим Гур'євим.

Усна традиція передає, що — проклятий спадок царизму — в цей день було випито. Правда це, чи ні, але машина зав'язла в багні. Заступник вийшов з кабінки оглянути дорогу і зауважив, що машина стояла просто перед невисоким самановим парканом. Не можна було просунути її вперед ні на крок.

— Ну тут, Костя, і тобі слабо́ проїхати, — сказав заступник. — Паркан — давай назад!

— Чепуха! — сказав Костя, але теж виліз із кабінки. Обдивившися загорожу, він знову сів до стерна.

— Заводь!

Заступник накрутив машину і ускочив у кабінку. Машина, сопучи й буксуючи, почала задкувати.

— Так, — задоволено повторив заступник. — Тут тобі, Костя, слабо́.

— Чепуха! — грізно мугикнув Костя, але все ж таки подавав машину назад.

Раптом він загальмував, переключив швидкість і з розгону рушив уперед. Задзвеніли шибки ліхтарів, затріщав весь корпус, і машина пройшла крізь стінку. Радіатор сплющився як тісто, крила попереломлювались, але Костя підкрутив щось у моторі і весело приїхав у гараж.

Це була, легко догадатись, його остання поїздка як завідувача транспортом. Півтора роки тяглася справа про проїзд через саманову стінку. Костю перевели з Гур'єва в Доссор.