Недосвідченій людині могло б здатися, що на верболозі їхати непогано — зайві, мовляв, ресори. Але це не так.
На вантажних машинах доводиться їздити з усякою всячиною: із шкивами та дизелями, із бурильними трубами, із мішками з вівсом, із колючим дротом, просто порожнячка.
На порожній машині їхати зовсім зле — здорово підкидає. Відносно добре їхати на цілком завантаженій металом машині, тільки треба, як завжди, вибирати містинку десь коло шоферової кабінки, а не на задку. Найкраща їзда — на лантухах з вівсом. Ресори загружаються досить, на вівсі можна просто спати.
Вже гірше їхати із колючим дротом. Він досить добре обважнює ресори, це правда, але десь на глибокій коломиї може раптом весь насунути на вас, і коли ви не встигнете вискочити на дах кабінки, можете пережити кілька неприємних секунд.
Але, здається, найгірше їздити на верболозі. Він легкий, машина не загружається, верболіз одночасно і коле і спружинить, а підлітаючи вгору, ви ніколи не знаєте, якими частинами тіла вам доведеться падати на суччя.
З висоти вербового гілля далеко видно у степу. Дальні дороги на Сокол, на Доссор, на Ракушу ясно видні, того мало, вони самі рухаються, курява, несучись понад ними тумановими смугами, одзначує хрещатики путей, криві летять за горизонт.
Шлях, як подивитися, рівний, та машину підкидає як на глибоких ямах. Тверді второвані блискучі плями
