Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

колію, посеред шляху залишався пишний гребінь пухкої землі, здавалося, що машина не може пройти, не ударивши об нього диференціалом, але гребінь тільки злегка сичав, роздаючись, як масло під ножем.

Адаєць гнав ще швидше, зизоокий ліхтар освітлював колію, занурену в степ на півметра, єдина небезпека була в тому, щоб не стукнутись об високі краї дороги на повороті. Але адаєць не зменшував скорості, він нахилив голову, велика крапля поту нависла на лобі, машина, як змія, текла по колії, м'яко скоряючись її кривизнам.

Та от осторонь шляху з'явилася в світлі місяця жовта смужка. Вона ширилася і витяглася в довжину, за нею була темна смуга, куди темніша від степу. Кричали гуси: гага! чимраз ближче і ближче: гага! і нарешті заспокоєно та низько: гел-гел-долдон! гел-гел-долдон! з гуркотом сідаючи на воду.

То була солодка вода, велетенська ріка, що існує тільки весною, дивна вода, можлива тільки в оцьому степу.

Коли вже зійшов остаточно сніг І снігова вода висохла або пішла в пісок, коли почалася вже літня спека, з півночі появляється ріка Емба. Якісь рівчачки, ніби й не сполучені один з одним, починають наливатись водою. На порепану від спеки землю якихось долин, таємно з'єднаних між собою, наступає вода, спочатку молода й мілка, далі могутніша й вища. Усихають останні сліди води в снігових озерах, а поруч, у якій сотні ступнів від них, заповнюються зовсім неглибокі низини. Вони з'єднуються з рівчачками,