Сторінка:Майк Йогансен. Кос Чагил на Ембі (1936).djvu/93

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І от сама труба стає штангою, на яку насаджується свердел, в трубу качають рідину і нею вимивають покришений грунт.

Але труба повинна вільно крутитись, спускатися, зовсім вийматись з землі. Значить, щоб качати рідину, треба сполучити трубу з насосом гнучкою шлангою.

Як же буде крутитись тепер труба? Вона скрутить шлангу як перевесло? І от шланга увіходить у вертлюг, а труби, висячи на нижньому краї вертлюга, вільно обертаються вкупі з свердлом. Рідина шлангою увіходить у трубу, охолоджує нагрітий свердел, вимиває грунт, і брудна вода підіймається в позатрубній порожнині.

Усе це так і було винайдено, і все ж таки нічого не виходило. Завалювались стінки скважини, вода розмивала пісок. Тоді вигадали качати не воду, а глинястий розчин.

Свердел проходить крізь нафтові піски, але й крізь піски, насичені водою. Коли вода потрапить у нафтовий шар, вона поруйнує, обводнить його. І от цей самий глинястий розчин не тільки не дає завалюватись стінам скважини, але й цементує, закриває водяні піски. Глинястий розчин проходить по жолобах, у жолобах осідають пісок і каміння і в розчині зостається сама глейка глина.

От і все. Трубки скручені у „свічі“ по чотири труби в кожній свічі. Їх підіймають і опускають сталевим тросом на блоках від великого чорного барабану, який зветься „станок“. Невеличкий дизель крутить