хуру і тоді досвідання, бувайте здорові. Дамочка, конешно, як не розмахнуться, та як не паць йому в пику. Той, ясне діло, образився дуже, кричить: я вам не лакей і свині з тобою не пас, а я радторгслужбовець держутильзаводу, а ти, суча дочко, не маєш нікоторого права бити мене в пику, а то й сам можу здачі дати — та як перехопе гака в ліву руку і дамочку тиць легенько межи груди так, що вона поточилася й упала на тротуар.
А тут уже й народ збився: одні на дядька напалися, за що безвинного собаку поцупив та ще й дамочку б'єш межи груди, на вулиці ж, не в своїй же ж таки кватирі, хамлюго, і один такий, Наум Семенович, що торгують напроти голками, гарусом, ґудзиками й усякими дамськими вишивками, так прямо підступився до того, що з гачком, і галасує: „держіть мене, а то я вб'ю його!“ І плюнув йому на чобіт, а чобіт новий, витяжка. А той на Наума Семеновича наступає і іменно страшно кричить, для чого той плюється на чоботи, наче навколо місця немає, де плюнути, а народу вже зібралося чималенько й справді вже — плюнь у собаку, а влучиш у громадянина радреспубліки.
Оце сказавши, щоб тобі й заспокоїтись, так ні: далі кричить: я, каже, вам, сукини сини, не гицель який-небудь, а джентлмен, і не дозволю, щоб хтось плював мені на чобіт, хай плюне свойому батькові. Тут галас такий зчинився, що й не розбереш, що й до чого: одні гукають, що джентлменова правда, що собака й справді скажений, бо хвіст униз і вовком дивиться, а другі, що нічого подібного, бо в скаженого собаки слина в роті, а в цього рот
