умовах, і стріляє нехибно й точно, — така людина у Франції і в Англії зветься — браконьєр, інакше й простіше сказати — злодій…
— Стривай, — раптом сказав Марк, вийнявши з рота люльку, — збуди мене, коли ти почнеш промовляти на тему. — Він поклав люльку в кишеню і демонстративно захропив. З сусіднього купе виткнулась злякана, розпатлана голова і, обережно обдивившися ситуацію, знову зникла за переділкою.
— Дорогий друже, — сказав Майкл Паркер, — тема нашої розмови остільки важлива й серйозна, що я не можу обійтися без вступного слова. Як ти побачиш небавом, ця невдосконалена рушниця часто стає за знаряддя класової боротьби на Україні, тієї боротьби, що в ній ми їдемо брати участь вільну, чи невільну. Отже, не можна гребувати ніякими знаннями. Смерть приходить, як контролер вагона, збуджує тебе й висаджує на якійсь третьорядній станції.
— Зроду я не боявся контролерів, ні тим паче смерти — одказав Марк Кедлі, — єдине, чого я боюся, це блощиць — й вони це знають. Але розповідай далі про смерть. Я вірю в передчуття, а вчора вранці я бачив у готелі блощицю — значить вони все одно не дадуть мені спати.
„Отже справжні мисливці“ — вів далі Паркер, — у буржуазному світі звуться просто злодіями. Інша справа в Радянському Союзі.
— У Росії в кожному нормальному селі є один, чи два мисливці. Такий мисливець має цілком осібне становище серед селян. Це вже не селянин, але ще й не глитай, не інтеліґент і не піп. Можливо, що він походить з роду панських колишніх єґерів, а може він
