Гаєм Сергійовичем Шайбою. Гаєві Сергійовичу Шайбі здавалося, що блискучі сині жандарі дуже смішно граються із Сергієм Шайбою, сіпаючи його за руки, зв'язуючи добрим англійським поясом. Отже він роззявив рота і сміявсь так, як з роду свого ще не сміявся. Найбільше його смішила невідповідність між зусиллями жандарів і стремлінням Сергія Шайби. Вони сіпали його назад, а він рвався наперед, ніби силкуючись узяти Гая Сергійовича на руки — а після цього він мав клацати пальцями і всякою іншою манірою постачати Гаєві Сергійовичу інтелектуальну розвагу.
Нарешті жандарі сіпнули Сергія Шайбу так, що товариш Сергій Шайба упав на спину. Це вже було так смішно, що не можна цього собі уявити не бачивши. Гай Сергійович зовсім захлинався від сміху. Руками, ногами, головою, всім пружним розкішним тільцем він летів до батька, що так прекрасно смішив його і сміявся, сміявся, сміявся.
І раптом свист несамовитий.
В смертельнім цеху труби клепані тремтять — реве залізо.
Рве хуга ферми,
Сопла дико виють,
Гудуть залізні ферми естокад,
І на пісочок у дитячі ферми
Кошмарний хобот обережно лізе.
— То молочком чавунним напуває
Зпітніла домна свої любі діти.
Сопе й парує
Черево таємне,
Ще повне плоду, і не спочиває
Бездомна мати ще дітей родити.
