лені зерна зникли і оксамитофіялкова хмара набрякла фіолетовими берегами. Вона надималася чимраз дужче і крізь неї просвічував захід сонця. Жовтогаряче проміння пропалило хмару і Гай побачив свято соняшного западу. Це була така рубінова оркестра кармінів, краплаків, оранжових охр, киноварів і пурпурів, що око не могло витримати її і осліпло.
У ту ж мить Гай Сергійович Шайба забув про око. Тепер йому здавалося, що обличчя йому тихо опустилося в миску з теплою, теплою водою. Напруження губ і зубів ураз розпустилося в заспокойливому теплому морі. Море пливло по лицю, по шиї і втішно охолоджувало гарячу сорочку. Це другий Кронів удар розкраяв йому стиснуті губи.
З глибокою щирістю і серйозністю, з розміреною спокійною увагою Гай Сергійович Шайба опустив непотрібні руки. Переможний Кронь насунув на нього, добираючи місця, щоб завдати останнього удару. Він бовванів величезний і розкарячений, немов огидний допотопний рак, затуляючи Гаєві завод. Коротким ударом, вклавши в нього всю свою любов і майстерність, Гай Сергійович Шайба влучив ногою Кроневі в те місце, за яке Кронь мав звичку триматися руками. На хвилинку Кронь застиг, потім хитнувся і впав навзнак, одкриваючи перд Гаєм коксовий цех.
Вражене око й досі коливалось по зеленозолотих океанах, уперше побачених у недовгім житті. Але й видюще око вперше в недовгім житті побачило коксовий цех.
Як ґренадери на наївній лубковій картині витяглась у диму, вогні й крові батерія коксових печей. Як арматний ґніт над одною горіла свіча і от вона по-
