батліхці, чеченці, лаки і арчинці. Більшість цих народів не має нічого спільного між собою, хоч історичним своїм походженням, хоч і мовою. Часто-густо можна побачити два сусідні авули, що населенці їх один одного не розуміють. Один авул „Арчи“ балакає своєю власною мовою, яка більше ніде у Даґестані не вживається.
У цій смузі мало не всі балакають хоч трохи аварською мовою.
На південь, схід від басейну Койсу, живе вісім гірських племен: даргінці, кайтахці, кубачинці, табасаранці, агули, лезгіни, рутульці і цахурці.
У передгір'ї на узбережжі і в північній частині Даґестану, від річки Кума і аж до річки Гюльгареі чай живуть кумики, ногайці, тюрки, тати, гірськ-євреї, перси, чеченці, інгуші, туркмени, німці, росіяни й українці.
У передгір'ї і по всіх містах, по всіх більших авулах люди розуміють азербайджанський варіянт тюркської мови.
Коли ви можете одразу запам'ятати назви всіх тих народів і не вагаючись сказати, які частини Даґестану вони населяють, то для вас є ще надія.
Багато з тих народів не має своєї азбуки, отже і не мають шкіл своєю мовою. Донедавна навіть велика і славна лезгінська нація не мала своїх книжок. Спеціяльно для лезгінів вигадано азбуку і написано граматику.
На Україні є багато людей, що над усе полюбляють граматику й правопис. Без перебільшення можна сказати, що, коли б у цих людей відібрати можливість сперечатися на граматичні і правописні теми, вони б зачахли й усохли, як зелене дерево на каменистій скелі Даґестану.
