Перейти до вмісту

Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

що йому розповідає кума коло чаю — той читач чужий душі моїй. Може й корисно було б побалакати і з ним також, а тоді написати побутовий роман з болотного життя, але мене враз бере нудьга і дуже хочеться спати.

VII

Найбільше зацікавило мене в тітчиній арґументації те, що, мовляв, робітництво наше малокультурне і до індустріялізації не підготоване. Робітництво, обстоювала тітка свою тезу, не почуває відповідальности за машину і за якість роботи. І у відповідь на те я розповів тітці факт, з якого інші мого пера птахи зробили б новелю на сто п'ятдесят карбованців, а я, заїдений баглаями, подаю його як факт, голий, мов п'ятнадцять копійок.

В однім місті, саме коло того завулку, що ковбасою котиться вниз повз вітрини з штанами й капелюхами, у час до нас куди ближчий, ніж потоп і навіть прем'єра „Мікадо“, стояла цинкографія — і в цинкографії пахло сірчанкою, ціянкалієм та іншими хемічними фіялками. Один хлопець робочого чесного роду працював у тій цинкографії. Був то хлопець здатний на прочуд, швидкий на розум і на доброго, на не абиякого мав вийти цинкографа. Від усіх найшвидше перейшов він науку і вже працював коло німецької на тонесенькому склі сітки, яка німецька сітка коштувала небагатій нашій державі ні багато, ні мало раунд шістсот марок у золотій валюті.

Хутко і нестримно працював юнак і одного дня він розбив німецьку сітку на шістсот марок у золотій валюті. У ту саму мить він пішов до майстра