Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/37

Скільки днів любилося з ночами,
Пропадало вранці у вікні,
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.

Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав.
Наче гасне дерев'яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.

Я іду по рейці і хитаюсь
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Гай Сергійович Шайба сидів на коні. Це було теж любиме тіло — бочкувате, гаряче й послушливе. Варт було трохи стиснути його ногами і воно бралося гойдати ритмічно Гая Сергійовича Шайбу. Варт було трохи натягти вуздечку, і тіло починало капризно вигравати дрібним вимахом. Варт було вколоти тіло і воно одривалось од землі й летіло над шляхом, а земля робилася морем і бралася хвилями — долів! горів! долів! горів! — перекочувались, вандрували хвилі.

Напередодні, наступаючи з великою помпезністю, з кіннотою, гарматою й піхотою, денікінці вибили роту Гая Сергійовича Шайби зі станції Конотіп. Власне, Гай Сергійович Шайба був би тримався на шляху за тополями коло станції проти кінноти, гармати й піхоти, коли б з панцерника не влучили в лівий фланг стрілецької лінії й не положили б одинадцять рядком у рівчаку над шляхом. Гай Сергійович Шайба одсту-