Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

За півгодини Гай Сергійович Шайба, уникаючи застав, як штаб смуг і кутніх штанг провів роту на станцію Конотіп і з-поза станції, з тилу, почав стріляти. Ніякого вночі бою не було — не було ніякої небезпеки: куроцапи, яйцехвати і мордобої світ-заочі тікали через ріллю, через соняшники, через кущі, сіяли рушниці, погони й кокарди, а вранці Гай Сергійович Шайба вже наступав на них зі станції Конотопа обаполи залізничної колії. З лівого флангу, де були кущі, Гай Сергійович Шайба вивів свою кінноту верхи — це був аґітпроп і ще скілька душ на конях, забраних у станції, — од кущів праворуч лежала його стрілецька лінія. Сам він виїхав трохи за кущі й став. З шанобливої обережної дистанції стріляли денікінці.

Ясний, теплий день. З гаю, в міжвогневій зоні вихопився вовк і побіг уздовж стрілецької лінії. Наляканий розмаїтими громами серед ясного дня, сірий чухрав, підібгавши хвоста, просто на станцію. Гай Сергійович Шайба мало не вискочив із стремен — бий, хлопці, вовка — і мовчазна лінія, запалена мисливським шалом, затріскотіла навперейми аж до кінця по той бік колії.

Ясний, світлий день. Як хилило сонце на сон. Як скліпував теплий вітер вії. Як перед заплющеними очима марширувати незчисленні неспані ночі, сипалися темні села — і в селах було сіно, був хліб, було молоко — не було тільки сну. Варт було сісти до столу й покласти на руки голову, як прокидалися воші. Вошей було стільки, скільки є на світі секунд — одні були швидкі й яскравіші, другі ситі й сонниві.

Ночі, ночі й ночі. Ночі повні нужі — ні спати,