Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

так само існує виключно для „культурних европейців“, бо звичайно ж ні в одному европейському кафе люди не поводяться так стримано, ввічливо і тихо, як у їдальні робкоопу в Дербенті на межі Европи й Азії.

XII

Ці мужні, добірно виховані, стримані, обірвані джентлмени — страшенна злиденна біднота. Багато хто з них тільки половину року їсть кукурудзяний чурек, а друга половина годується переважно чистою водою з криниці і надіями на майбутній урожай кукурудзи[1]. Навіть овечий сир, відомий у нас як бриндза, і називаний у Даґестані пендир, настільки рідко буває на столі в цих джентлменів, що серед европейського населення Дербенту склалася зворушлива леґенда про одного дуже довгого перса і про один дуже короткий шматок пендирю.

Одного дня, коли було народнє свято і коли мулли їли прекрасний шашлик з бідацьких баранів, а запивали той шашлик добрим вином, так щоб не видно було людям, один довгий перс вирішив з нагоди божественного свята почастувати себе пендирем. З кілка він зняв довженну чурекову сусульку, один кінець її взяв у рот, а на другий край, на цілий метр відстані від свого носа, поклав шматок пендирю убільшки з волоський горіх.

 
  1. У гірських кантонах Даґестану вистачає врожаю рівно на півроку. Довозити хліб у деякі з них покищо неможливо.