місця, де була його засідка на хохітов, але Косенка не було, він зник, мов корова язиком злизала.
„Еге“, сказав Лисун, „он де він!“ Мало не на обрії нерухомо манячила чорна фігурка. Побачивши, чим пахне, Косенко втік за дві версти від небезпечного місця.
Тільки тоді я зрозумів, що значить добрий товариш у біді. Коли б не було Лисуна, то Косенко тим паче не прийшов би на підмогу, а вже був би десь коло станції і сідав би на паротяг. Щоб покарати Косенка, ми з Лисуном випили все чисто вино і ззіли всю ковбасу.
Коли ми пізніше наздогнали Косенка біля озера, він поводився так, ніби взяв цілком правильну й розумну лінію. „Що з ними балакати, з іродами. Так і так їхню маму“, сказав він. Нам нічого не зоставалося йому відказати.
Нехай не подумає хто, що мені не було соромно, що я чинив у цьому випадкові як самий зостатній хам і культуртреґер. Я справді почував і тепер почуваю теплу любов до малих націй і, зокрема, я дуже люблю і поважаю тюрків.
Проклята ганебна традиція обопільного вбивства затягла мене супроти моєї волі в свою орбіту. Коли ви все таки вважаєте, що я чинив неправильно, розкажіть мені в деталях, що б ви були робили на моєму місці.
Насамперед, звичайно, скажете ви, не треба було підходити до кутану, до зимової загорожі для овець. Може, коли б на тому кутані була вивіска, хоча б і самою тюркською мовою, я б
