Цю сторінку схвалено
НЕП
На вулиці шукаю сутінь,
Люблю імли ліричну вечорінь.
Тікаю з натовпу сумний і нерішучий,
Доки загасне день — стане тінь.
Тоді з крамниць зростає корабель,
І розриває туманів керею,
Угору парус рветься, як орел,
На стовбурах напружуються реї.
І, як матрос, ненавиджу туман
І смілим оком добачаю в гендлю
Фарватер, що старий накреслив капітан,
І що удень скидався на леґенду.
1927
91
