Сторінка:Майк Йогансен. Під парусом на дубі (1933).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
VI

Мені довелося ходити за років юнацтва мого з екскурсією туристів прекрасною новою дубівкою з Голої Пристані до Очакова. Вона мала камбуз попереду, в якому було дві койки; висувний кіль, каюту теж на дві койки (стояти випроставшись у тій каюті, звичайна річ, не можна було), невелику щоглу з парусом, клівером і топселем (малий трикутний парус нагорі, корисний у тиху погоду), двоє величезних весел.

Дві добі дубівка стояла на якорі в затоці, бо дув низовий просто нам у зуби, а місця для маневрування на Конці Дніпровій замало. Нарешті, на третій день низівка згасла і стала бунація (штиль) — імовірно було, що надвечір вітер перекинеться на горішній.

Ми поскладали на палубу свої міхури, взяли в буксир невеликого каючка і вийшли на веслах.

Ті весла чимало зігнали з нас поту, поки ми просунулися на які два з половиною кілометри. Піднявши весло вгору, кожен з нас задкував і тяг його, що мав сили, обома руками.

Надвечір побіг горішнячок і пустив по дзеркальній воді легенькі, зовсім несерйозні брижжі. Та все ж боцман Ципудрей ізняв нас із весел, підтягнув зверхнюю рейку паруса, поставив топсель і клівер, і ми пішли за слабеньким вітром униз. Турист Інокентій Довгаленівський, довгий і тонкий як косовище, забивав молотком