Поночі ми знялися з затоки, що побіля Солоноозірної, і побігли за вітром до Очакова. Десь коло дванадцятої години вночі це був уже шторм. Ципурдей зовсім віддав топселя і взяв парус на рифи (зменшив його дійову поверхню). Тепер ми бігли кілометрів із дванадцять на годину. Нічна чорна хвиля сичала обіруч прови, запінюючись, заливаючи високий борт дубівки. Доктор Вернидуб і директор Непопадивворота давно вже захворіли і лежали покотом.
Вітер гудів, свистів і дирчав у такеляжі. Попереду заблимав Очаків, і Ципурдей наказав мені піти на клівер. Клівер (крило) це — трикутний парус попереду головного і ним роблять маневри, коли вітер не просто попутній. Шторм ніс нас у відкрите море, лівіше від Очакова, де нам без сумніву могла б бути й панахида. Отже боцман Ципурдей став маневрувати. Могло зломити кіль, могло перекинути нас шкереберть, могло порвати паруси. Але на те боцман Ципурдей і був старий моряк. Він біг у вітер рівно настільки, щоб нас не знесло в море і щоб не поломило кіля.
На прикрих поворотах я думав, що перекинеться дубівка — так вона хилила правим бортом — піна шумувала нарівні з очима — ввесь такеляж рипів і дирчав — слабесенькими зайчиками стрибали в хвилі два одсвіти — червоний і зелений — від ліхтарів на вантах.
