Невідомо, як він навчився балакати, але він одразу почав висловлюватись правильно і суворо. „Кака“, — заявляв він, почувши Скоробагатьків голос, і це було єдине дитяче нелітературне слово в його лексиконі. Він вимовляв слова і цілі речення чітко і коректно, бо ніхто не мав часу белькотати коло нього, милуючись з хиб дитячої мови. Він не казав ні „ням-ням“, ні „а-а-а“, а просто мовчав або кричав, коли ж почав балакати, то одразу висловився так: „хочу їсти і спати як собака“.
Бо так щовечора висловлювався його батько — наймит Іван.
Редактор ріс, і десь між сутемрявою клуні, сутінком кущів верболозу і супротягом смердючої кухні зачинаються його перші спогади.
Найяскравіший його спогад, то було яйце. Залізний редакторів організм, загартований сонцем, водою і вітрами, десь піддався, і він захворів. З носа йому текло, як із знайомого кухонного вікна зимою, боліло в пельці, гуло у вухах, бурувало в шлункові.
„Я хворий“, — сказав редактор. „Мовчи, щоб не дізнавсь хазяїн“, — бо він чув такі слова від свого батька — наймита Йвана. І от невідомо якими способами чи з яких сум, але мати його Килина роздобула йому яйце. Скоробагатько що три дні відсилав на ринок сотню яєць, решту
