Знову човником нас підвезено до високої іржавобурої посудини. Була ясна година, але зиб з учорашнього шторму кидав нас коло борту, як цуценят у кошівці — якось ми поскидали речі нагору і, вибравшись з допомогою матроса на чардак, почали обдивлятися „пароплав“.
Місця на чардакові було предосить. Капітан, механік і два матроси — такий був екіпаж. Товстий кооперативний ділець з портфелем — такий був пасажир, та ще нас двоє. Ми тинялися, виглядаючи найкращого місця. Механік нагрівав дизельний запалювач паяльною лямпою — кругла куля запалювача палала, як сонце, в півтемряві „машинового відділу“. Зибом сильно гойдало „пароплав“. Носового коливання він не мав, бо був дуже довгий, за те тим краще кидало його з боку на бік.
Нарешті задвигтів дизель, витравлено здоровезний прямий якір і ми взяли курс на вест-
