Іншої найманої праці, окроме будівельної, на селищах немає. Добре чи погано, а все роблять сами.
Я бачив, як роблять на землі недавні переселенці. Дівчата в міській одежі, в панчохах і пантуфлях, по кістку закопуючися в курну, порухлу землю, сапають город. Туфлі порвалися, крізь панчохи світить тіло. Але вони ще не навчилися роззуватися. Вони стоять на вгороді серед картоплиння такі самі, які ходили по вулицях західньо-вкраїнського містечка, тільки трішки неоковирніші і куди більше обсмалені сонцем.
На переселенцеві зефірова сорочка. Комірця немає, але блищить брондзовий ґудзик. Він підперезаний жовтим поясом з тою чудною, решітчатою застібкою, з якою тепер, наперекір усякій логіці, робляться всі фасонні пояси. Він держить за оброть коня. Довгі носи його модних черевиків закопалися в куряву. Трудно уявити собі більш неймовірну, більш театральну фігуру, ніж такий переселенець.
Кажуть, що якийсь ормен, прийшовши в зоологічний сад, дуже довго дивився там на жирафу, на її довгу шию, на її строкату шкіру, на її тонкі ноги. Він дуже довго дивився на жирафу і, кінець-кінцем, недовірливо захитав головою.
— Цього не може бути, — сказав він рішуче. — Цього не може бути! — повторив він і сердито вийшов з саду.
Цей самий ормен, про мене, є глибоко символічна фігура. «Цього не може бути», доповідав він Люї XVI перед самою великою Французькою Революцією. «Цього не може бути», сказав він одного вечора в Версалі і, взявши рушницю, пішов воювати Комуну. «Цього не може бути», — просторікував він у Комітеті Спасіння Батьківщини і Революції, — «щоб можна було поставити соціяльну піраміду догори ногами на вістря!»
— Цього не може бути, — пояснює він, сидячи в вагоні дачного поїзду, дамам, що торгують на базарі редькою і молоком, — щоб євреї могли орати землю. Вони здаватимуть землю в оренду, а сами торгуватимуть. Єврей не може не торгувати.
Я хвалив би цього ормена, якби він просто не вірив у чудеса, чи просто не йняв би віри своїм очам. На цьому
144
