вночі, з коней! Це було вже зовсім смішно. Може статися, що Гай Сергійович Шайба стиха розсміявся вночі, бо після німої хвилини денікінці повернули коні й подалися назад.
За півгодини Гай Сергійович Шайба, уникаючи застав, як штаб, смуг і кутніх штанґ, провів роту на станцію Конотоп і з-поза станції, з тилу, почав стріляти. Ніякого вночі бою не було — не було ніякої небезпеки; куроцапи, яйцехвати і мордобої світ-заочі тікали через ріллю, через соняшники, через кущі, сіяли рушниці, погони й кокарди, а вранці Гай Сергійович Шайба вже наступав на них зі станції Конотопа обаполи залізничної колії. З лівого флангу, де були кущі, Гай Сергійович Шайба вивів свою кінноту верхи — це був аґітпроп і ще скілька душ на конях, забраних у станції, — од кущів праворуч лежала його стрілецька лінія. Сам він виїхав трохи за кущі й став. З шанобливої обережної дистанції стріляли денікінці.
Ясний теплий день. З гаю в міжвогневій зоні вихопився вовк і побіг удовж стрілецької лінії. Наляканий розмаїтими громами серед ясного дня, сірий чухрав, підібгавши хвоста, просто на станцію. Гай Сергійович Шайба мало не вискочив з стремен — бий, хлопці, вовка! — і мовчазна лінія, запалена мисливським шалом затріскотіла навперейми аж до кінця по той бік колії.
Ясний, світлий день. Як хилило сонце на сон! Як скліпував теплий вітер вії. Як перед заплющеними очима марширувати незчисленні неспані ночі, сипалися темні села — і в селах було сіно, був хліб, було молоко — не було тільки сну! Варт було сісти до столу й покласти на руки голову, як прокидалися воші. Вошей було стільки, скільки є на світі секунд, — одні були швидкі й яскрявіші, другі ситі й сонниві.
Ночі, ночі й ночі. Ночі повні нужі — ні спати, ні бити нужу. Незліченні села, що простяглись аж туди, до заводу. На заводі зараз яйцехвати уже вивозили варстати, псували мартени, забирали електромотори. Незліченні, безсонні, по вінця повні нужею й думками села.
Гай Сергійович Шайба розплющив очі. Просто перед ним у соняшниках двигонило якесь невелике повісмо людей.
81
