гійович Шайба підійшов до соняшників і знайшов одного живого. Немужній, пропитий, прокурений, авторитетний, переляканий тенорок просив жити. Це був поручник Кронь, виплід естетичних поривань головного інженера. «Візьміть його, можете позабирати речі, тільки англійський пояс мені, на спомин — але… щоб був живий — він мені ще придасться для вияснення на заводі…» Надвечір стих і теплий вітер, над станцією сіявся дощик, і Гай Сергійович Шайба спав, поклавши руки на стіл, а голову на руки.
Незчисленні пережиті села, темні хати, що їх ніколи більше не побачиш, журавлі над криницями, сховані кури співають на горищі. Незчисленні ночі крізь села, нужа без кінця і краю — і от станція. Покотом сплять червоні солдати, аґітпром лежить на столі і вгруз носом у каламар — з кожним сопом з каламаря фонтаном присне чорнило — воші перебито, розчавлено з тріском, як вистріли — і Гай Сергієвич спав, поклавши голову на руки.
Ах, згляньтеся, благатимете ви
І поцілуєте бійцям запилені халяви
І кульбаба гойдатиме в траві
Без голови стебло — укошене в отаві.
Ах, згляньтеся, о, жаль! О, жаль! О, жаль!
Все віддамо — лиш подаруйте волю.
— Ю бет ай шел! погодиться коваль
І розстріляє вас на голфовому полі.
З машинами ж управимось сами,
Сами зробили — сами пустимо у хід.
— Машини радо нас послухають і ми
Новий обточимо і вишліхуємо світ.
Гай Сергійович Шайба підвів голову зі схрещених рук і глянув перед собою. Величезне море стола, немов парусами, усіяне було паперами. Це були малі торговельні бриґи з замовленням на залізні штаби, поштові фреґати з негай-
83
