4) Клейтон доходить до духа:
а) тіло духове прозоре, так що крізь нього можна бачити „маленьке віконце край коридору, мідні підсвічники то-що“.
б) дух балакає слабеньким голосом (привид голосу — ghost of a voice) — це-ж пак не людина, це дух.
в) коли Клейтон погоджується побалакати з духом і пропонує йому, як на сміх, сісти, дух каже, що йому зручніше „пурхати взад і вперед по кімнаті“, що він і робить.
г) щоб зробити духові неприємність, Клейтон «проходить крізь куточок його тіла“. Карикатурність доведено до краю. Читач певний, що Клейтон бреше, і бреше недотепно і страшенно банально. Далі Клейтон пробує вхопити його за рукава, „але легше було-б ухопити струмінь диму“.
д) нарешті кульмінаційний пункт карикатурности, сатири на банальне уявлення про духів — це заява Клейтона, що дух не міг брехати, бо був прозорий, отже не зумів-би сховати правди. Коли комусь із читачів все-ж таки було не ясно, що він читає сатиру на „сторії з привидами“, то тепер і він бачить, що Клейтон з його знущається.
Ця ідіотська заява Клейтона, цей дурацький жест остаточно знищує довір'я до нього, одночасно настільки-ж збільшуючи довір'я до автора. Значить, у назві „Недосвідчений дух“ немає нічого страшного, значить, це тільки дурний анекдот якогось Клейтона, значить, автор не збирається морочити нам голову страшними історіями про духів, значить, ми повірили авторові на сто процентів.
І авторові потрібна вся сума нашого довір'я, бо може і її йому не вистачить.
Отож він підсилює контрастову мотивацію суто структурною.
