та Калузькою. В оповіданні „Касьян с Красивой Мечи“ такою протилежною до Касяна постаттю являється кучер Тургенева Єрофей. Єрофей це, так-би мовити Хорь, а Касян так-би мовити Калінич; схожість між ними досить велика, приміром Касян як і Калінич знає грамоти. Отже й тут ми маємо пару: Фавст і Мефістофель, чи коли хочете Моцарт і Сальєрі, так сказати, романтик і реаліст. Глибше цього порівняння не йде, бо глибше не йде аналіз кожного з них. Можна ще й навести паралель з святого письма: Марія й Марта і навіть коли хочете „Гоголь і чорт“ — настільки поверхова ота „психологічна глибінь“ психологічного етюду, настільки цей етюд є необроблений протокол сирових подій.
Не додає нічого до характеристики Касяна й ландшафт. Узагалі ландшафт у прозі грає або як відповідна декорація, або ще як контрастова декорація. Скажемо ясний, соняшний день може стати за декорацію для життєрадісного моменту, або навпаки за глузливу контрастову декорацію для якогось моменту, скажемо, смерти укоханої матери чи що. Ландшафтів у „Касьяне с Красивой Мечи“ багато — ми вже бачили, що перший ландшафт не використано ніяк для ідеї похорону; придивімось тепер до нього докладніше. Звернімо увагу на його рухливу, дієслівну форму: „холмы… сбегали“; взор…. обнимал; березовые верхушки… нарушали; тропинки… тянулись… пропадали… вились… по пригоркам“. Ця форма обов'язкова для кожного пристойного ландшафтиста з письменників аж з часів Лесінга, що докладно описував, як Гомер подає Ахилесів щит, такби мовити, динамічно, показуючи не ввесь щит одразу, а стадії його створення, роботу над ним майстера Гефайста. З часу означеної заяви Лесінга усі письменники-
