багацтва мови і такий самий відступ назад що-до фабульности, динаміки дії.
Ми вважаємо, що така тенденція для української літератури зараз не на часі. Ми і без того слабуємо на мовну гіпертрофію й фабульну анемію. З другого боку певности в своїх силах у нас вистачає. Для того, щоб нам вибитись на „велику“ літературу, нам не вистачає серйозного відношення до фабульної розробки. Статичну прозу дуже люблять вчителі словесности (для диктантів), але читачі її не полюблюють.
Отже ми переходимо від справ мовних та стилістичних до справ фабульної розробки. І ось тут доводиться зробити медичний огляд кандидатові в новелісти.
Професія прозаїка багато чим трудніша від професії ліричного поета. Самої мовної вправности тут ніяк не досить. Треба ще багато інших даних.
Насамперед прозаїк повинен бути спокійною, акуратною людиною і мати великий запас терпіння. Суб'єкти істеричні, похапливі й слабовільні можуть бути (часто-густо бувають) хорошими поетами, та прозаїків з них не буде. Коли хтось остигає до свого твору після першого вечора, то хай він краще й не береться писати прозою — нехай складає договір на поему.
Далі, для прозаїка потрібний у значній собі дозі… розум. В історії літератури досить найдеться прикладів, що дурненькі таки люди робилися доволі відомими поетами[1], чи там критиками[2] або істориками літератури
- ↑ Можливо, що ніхто не може бути поетом, чи навіть мати втіху від поезії без деякої нездоровости розуму (Unsoundness of mind). Маколей (Essays on Milton).
- ↑ You know who the critics are? The men, who have failed in litterature and art. Disraeli (Ви знаєте, хто критики? Люди, що не мали успіху в літературі та в мистецтві. Дізраелі).
