з найперших пролетарських письменників. За це ж саме його так не люблять історики літератури і вчителі словесности, пускаючи поговір про його „погану“ мову.
Вибираючи тему, треба вміти її розміряти. Є теми завеликі для оповідання, такі, що зробили б річ дуже сухою і схематичною, коли б їх утиснути в рамці однієї новели. Навпаки деякі теми самі по собі ще не достатні для оповідання, не можуть становити сюжета новели. Одна молода письменниця розповідала мені, що має написати оповідання. На запит, чи вона вже виготувала сюжет, вона одповіла, що сюжет уже готовий і треба тільки взятися до писання.
Який же був той сюжет? Ось який: селянський хлопець хоче вступити до комсомолу, а батько не пускає.
Так от це ще не сюжет. Це ще й не тема.
Самої цієї ситуації не досить для новели. Щоб можна було вважати її за тему, треба її ще розробити конкретно. Навіть коли це не абстрактна думка, а спостережений автором чи на собі, чи на знайомих людях конкретний випадок — треба його розробити структурно. Щоб дати вражіння закінчености, треба насамперед винайти кінець, розвязку.
Розвязка
Найпевніший мабуть спосіб забезпечити собі хорошу фабулу, це наперед розробити кінець. Едгар По каже, що Дікенс у листі до нього звертав Поєву увагу на те, що Годвін, мовляв, написав свого „Калеба Вільямса“ ззаду наперед і далі Е. По каже, що хоч саме „Калеб Вільямс“, на його думку, може написаний і не зовсім так, але що кожний добрий майстер бере цей спосіб за основу. Цитую По:
„Абсолютно ясно, що кожну фабулу (plot власне, інтригу), варту опрацювання, треба розробити аж до
