Але ніхто не виходить так легко з тюрми порту Ендевер, чи звязаний, чи свобідний. Начальник, старий армейський полковник, формаліст, отже з усякими витівками що-до порядків, про це подбав. Отож, коли злочинець підійшов до фіртки зі спокійною радістю на серці, і вдихнув свіжий дух ночи, якого так довго був позбавлений, з освітленої будки вийшов чоловік і гукнув: — „Агов, Аштоне! Ідеш уже витягати зуба? То так — иншого способу немає. Дай мені лише твою перепустку“…
Холодний піт поточився тому струмками з лоба. Щоб виграти час, він щось невиразно промимрив і почав длубатись рукою в кишенях, шукаючи речи, якої там зазнаки небуло.
Ідіот, осел! Це була та картка, що він був знайшов у кишені разом з ключем від кайданів і, навіть не глянувши на неї, пхнув у ліжко.
— „Може, ти покинув її в своїй хаті, га?“ запитав другий глузливо: „Що-ж, синку треба, тепер знайти її, чи там у тебе зуб, чи не зуб. Випустити тебе без перепустки коштувало-б мені моєї куртки. Отже, гайда, вертай назад і принеси мені картку“.
Але цього той не міг насмілитись зробити. Проте, на одну мить йому спало на думку повернутись, забити Сюллівана й забрати картку, що лежала під мертвим тілом на ліжкові. Але він не мав тепер зброї. Сюлліван був високий, дужий чоловік. Ні, це не годилось.
Крім того, не знати було, де Сюлліван є. Сюлліван міг забрати собі в голову подивитись на свого в'язня. Він учув чиюсь ходу.
Він вирішив в одну секунду. З тіни передньої він міг, не викриваючи свого інкогніто, вистрибнути геть, щоб умотивувати втечу зубним болем і втратою пере-
