читачів. По-перше — це англійський журнал XIX століття, по-друге — це звична, умовна, традиційна мотивація буржуазної літератури. Її знаходимо таку саму хоча-б і в Дікенса. Не забуваймо ще, що ця мотивація стоїть взагалі на другім плані в автора.
В цім оповіданні, як ми бачимо, психологічна мотивація розвязки=моралі.
Тут ми підходимо до ідеологічної аналізи. Для автора (і його читачів) ідеологія — це мораль.
Нема чого розправляти довго про нужденність такої філософії. Мораль займає таке місце в цілім світогляді людини, як Нарком'юст в цілім Радянськім апараті. Отже, заміна ідеології на мораль є неймовірне звуження мистецької філософії. На це звуження, до речи, хибують мало не всі наші революційні письменники.
Мораль — це авторів суд над дієвими особами твору. Автор-мораліст одягає шати прокурора, або й адвокатський фрак.
Що-правда, журнальне „авантурне“ оповідання стоїть уже близько до агітаційного твору. Отже, таке спрощення задачі у такім оповіданні — річ припустима, ба навіть звичайна.
Та в суто-побутовому чи психологічному нарисові ідеологія є щось куди ширше.
Тут не тільки психологічна мотивація другої категорії (моральне виправдання розвязки), а й психологічна мотивація першої категорії (виправдання вчинків дієвих осіб під поглядом імовірности), ба навіть структурна мотивація, коротше сказати — кожна цеглинка й кожний шрубик твору цілком залежить від ідеології автора.
У данім оповіданні візьмім хоча-б такий приклад: „Ще не загартованим від тюремних сцен і зітхань серцем Аштон жалів засудженого на смерть“.
