Для чого?
Отже, треба збільшити буй у два, у три рази. (Див. вище аналізу).
Коли це зроблено добре, подальша задача полегшується. Залишається тільки взяти такого, щоб його не шкода було уморити в буї. Це, як на англійського белетриста, справа теж нетрудна. (Див. психол. мотивацію 2-ої категорії).
Чи так, чи не так постала ідея даного оповідання — байдуже. Важно, що сюжет, безперечно, вигаданий, висмоктаний з пальця. Але як його розроблено!
Ні українська, ні вся російська література (за винятком Достоєвського) не знає, не вміє й не хоче розробляти структурної мотивації. Романи Гончарова й Тургенєва, по при всій своїй непоганій якості, є не романи у справжнім цього слова розумінні. „Обломов“, скажемо, це — те, що зветься „сімейна хроніка“. „Отцы и дети“ — так само. В однім романі Дікенса більше сюжетної розробки, ніж в усіх творах Тургенєва, Гончарова, Григоровича, Писемського і ще десятка „меншої братії“.
Але так само в новій, революційній, російській літературі. Всі великі речі — хроніки!
Звичайна річ, хроніка — теж література. Примітивна, але література. Між письменником хронографом і справжнім романістом таке, приблизно, відношення, як поміж Геродотом і К. Марксом.
Об'єктивна (історична) реальність подій, що стають за основу для фабули, має тільки суб'єктивне значіння, як стимул, що захоплює, запліднює автора. Коли об'єктивна реальність подій зостається об'єктивною в творі, — автор зостається хронікером, журналістом, літописцем, істориком, — геродотом одне слово. І ніяке матеріялі-
