Клейтон не звернув уваги на це. — „Це найхимерніша річ, що мені колись була. Ви знаєте, я зроду не вірив у привиди, чи щось подібне, зроду-звіку; коли-ж раптом я загнав одного в куток і все діло було в моїх руках“.
Він замислився глибше, дістав і почав протикати другу сигару якимсь чудним маленьким шильцем…
„Ви балакали з ним?“ — спитав Віш.
„Протягом мабуть, однієї години!“
„Балакучий?“ — спитав я приєднуючись до скептиків.
„Бідний хлопець був у біді“ — склазав Клейтон і нахилився над своєю сигарою, з малесенькою ноткою докору.
„Плакав?“ — спитав хтось.
Клейтон дуже реалістично зітхнув, згадуючи, як воно було. „Боже“ — сказав він. — „Так“, — потім додав: „Сердешний хлопець!“
„Так!“
„Де ви його вдарили?“ — спитав Івенс, старанно демонструючи свій найкращий американський акцент.
„Я ніколи не гадав“, — сказав Клейтон — „яка то нещасна штука може бути такий собі дух“, — і він знову помучив нас трохи поки шукав у кешені сірників, запалив сигару й закурив.
„Я був у вигіднім становищі“ — висловився він нарешті.
Ми всі мали часу вдосталь.
„Характер“ — сказав Клейтон — „завше зостається той самий, хоча-б сама істота і позбулася тіла. Це факт, що ми його частенько забуваємо. Люди з певною силою й упертою волею мабуть стають привидами з певною силою й упертістю волі — більшість духів, що з'являються як привиди, мабуть маніяки й уперті як ішаки, бо
