робить тоді, коли це можна недвозначно усправедливити і ясно умотивувати. Та понад усе повинен він здержуватися і не забирати майна, бо люди швидше забувають про страту батька, ніж про страту батьківського майна. Врешті, причин, щоб у когось відібрати майно, ніколи не бракує. Тому, всякий що починає жити з грабунку, завсіди знайде причини забирати чуже добро. Навпаки, причини до проливу крови є рідші, їх радше бракує. Та коли володар проводить військом і має під собою багато вояків, тоді зовсім не повинен журитися тим, що його назвуть жорстоким: без цього не вдержить у війську єдности, ні його здатности до якого б це не було діяння. Між подивугідними чинами Ганнібаля називають такий: у дуже великім війську, яке провадив походом на чужі землі, а яке складалося з мішанини всякого рода людей, ніколи не вибухала ніяка ворожнеча ні серед них самих, ні проти володаря і то ні в скрутний, ні в щасливий час: це було наслідком не чого іншого, як тільки його нелюдської жорстокости, яка в злуці з іншими його численними прикметами викликала для нього серед війська страх і пошану. Без тієї прикмети всі інші не вистачили б для осягнення того наслідку. Письменники незначної ваги з одного боку подивляють оті його діла, а з другого боку осуджують їх головну причину. Що інші його прикмети не вистачили б йому, це можна довести прикладом Сципіона, — надзвичайний вожд не
