дію, король зараз же знову добув собі ту повагу, якої його був позбавив Карло. Дженова уступила. Фльорентійці стали його приятелями. Маркіз Мантови, дука Феррари, Бентівольйо, ґрафиня Форлі, пани Фаенци, Незаро, Ріміш, Камеріно, Пйомбіно, Люкки, Пізи, Сієни, кожен заходився, щоб стати його приятелем. Тоді Венеціянці могли спостерегти нерозсудливість їх поступку, бо, хотячи здобути два міста в Льомбардії, вони зробили короля володарем двох третин Італії. Подумай тепер лиш про одно: з яким малим трудом міг би король удержати в Італії свої впливи, якби він був тримався вище наведених правил; якби охороняв і захищав усіх своїх приятелів, які хоч і великі числом, але слабі й лякалися один Церкви, другий Венеціянців, завсіди були змушені стояти при ньому, а він при їх помочі міг легко забезпечитися проти тих, які не перестали бути великими. А він, ледве увійшов у Міляно, вже зробив щось зовсім навпаки, даючи поміч Папі Олександрові, щоб він зайняв Романью. Не зауважив, що таким робом ослабив самого себе, втратив усіх приятелів і тих, що були пристали до нього, скріпив Церкву, додаючи до її духовної поваги ще й світську силу. Зробивши цю першу помилку, був примушений іти дальше, аж, врешті, щоби покласти кінець амбіції Олександра й не допустити, щоб він заволодів Тосканою, сам мусів прибути в Італію. Не задовольняючися збільшенням могутности
