Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шу Церкву і не увів еспанців ув Італію, а зробивши це, він ніколи не повинен був згодитися на їх пониження, бо, будучи могутніми, вони були б перешкодили іншим у поході на Льомбардію, чи це тому, що Венеціянці були б не згодилися на цей похід, не витягаючи з нього якнайбільше користей для себе, чи це тому, що інші зі зрозумілих політичних рацій не були б забрали Льомбардію від Франції на те, щоб її дати Венеціянцям, а не були б мали відваги викликати суперечку з обидвома. Якби хтось мені сказав: та ж і король Людовик відступив Романью Олександрові, а королівство — Неаполь — Еспанії, щоб оминути війну, то я відповім вище наведеними аргументами: ніколи не сміється допускати до безладу лиш на те, аби оминути війну, бо її й не оминається, лише відкладається на твою шкоду. А коли б дехто навів мені приречення, яке король дав папі, що для нього зважиться на цей похід у заміну за розвязання свого подружжя і за кардинальський капелюх для архиєпископа з Руан, то на це відповім нижче, коли говоритиму про приречення володарів і як треба його додержувати. Отож, втратив король Людовик Льомбардію, бо не додержував ні одного з тих правил, яких трималися інші, що, забравши провінції, хотіли їх удержати. І це не є ніяке чудо, але зовсім простий і звичайний факт. Про це говорив я у Нант із кардиналом Руанським, коли Валєнтіно, — так називали загально Чезаря Борджя, — син