чі є найнестійніші і найхимерніші. Ці володарі не вміють і не можуть утриматися на тому щаблі: не вміють, бо хто не є людиною великого розуму і прикмет, той не потрапить командувати; не можуть, бо не мають військових сил, які були б їм віддані і вірні. Врешті, держави що творяться зненацька, як усі інші речі природи, які родяться і швидко ростуть, не можуть мати таких звязків і коріння, щоб їх не змів перший буревій. Отож ті, — як сказано, — що зненацька стали володарями, не мають стільки сприту, щоб уміти затримати те, що їм фортуна дала, ані щоб створити згодом ті підстави, які інші мали вже передтим, поки стали володарями. На ці оба способи — як стати володарем шляхом сприту і фортуни, хочу навести два приклади, що скоїлися за нашої памяті, а це — Франческо Сфорца і Чезаре Борджя. Франческо Сфорца чесним способом і великою мужністю став із приватної людини дукою міста Міляно. Заки став дукою, мусів поконати великі труднощі, але вдержався дуже легко. З другого боку Чезаре Борджя, прозваний звичайно — дука Валєнтіно, здобув державу через щастя свого батька і разом із ним втратив її, хоч робив усі заходи, які повинна робити розумна і спритна людина, щоб закріпитися у державі, яку здобули для нього зброя і щастя інших. Бо — як уже сказано вище — хто заздалегідь не кладе підстав, той при великому сприті мігби створити їх пізніше, хоч твориться
