ління народу є чесніші, ніж можніх: перші, хочуть гнобити, другий, не хоче бути гноблений. Треба ще додати, що перед неприхильно настроєним народом володар ніколи не зможе забезпечитися, бо має перед собою велике число; перед можніми може забезпечитися, бо їх є мало. Найгірше чого володар може сподіватися від неприязного йому народу, це — коли цей нарід покине його. А від можніх, неприязних йому, не лише мусить берегтися, щоб його не покинули, а ще й щоб не виступили проти нього. Бо можні більше обачні й хитрі, заздалегідь подумають про свій рятунок і пошукають прихильности того, хто — як сподіються — стане переможцем. Далі, володар мусить неодмінно жити з тим самим народом, але може жити без тих самих можніх. Кожного дня він може їх створити і згубити, надавати або відбирати, коли це йому сподобається, їм їх повагу. Для ясности скажу, що можніх треба ділити на два гурти — або вони поступають так, що зовсім вяжуться з твоєю долею, або ні. Тих, що віддано служать, а які не є захланні, треба обдаровувати почестями й любити. Тих, що не є віддані, треба оцінювати в двоякий спосіб: коли роблять це з боязливости, або з туподумства, тоді мусиш ними послуговуватися, а зокрема тими, що є людьми доброї ради, бо як матимеш успіх, то славитимуть тебе, а в час недолі не маєш чого лякатися їх. Але коли не віддані тобі з розрахунку або з честолюбства,
