гідно; що краще йому йти на ворога зі своєю катапулею і зі своїм ножем. Словом: чужа зброя або злітає з тебе, або гнітить тебе, або затісна на тебе. Карло VII, батько короля Людвика XI, який при помочі свого щастя й мужности визволив Францію від англійців, знав оту необхідність — узброюватися у власну зброю; і створив у свому королівстві відділи кінного і пішого війська. Після нього король Людвик XI, його син, розвивав піхоту й почав наймати швайцарців. Ця помилка, за якою пішли і його наслідники, стала, як можемо бачити, дуже небезпечна цьому королівству. Бо король, висуваючи на перше місце швайцарців, понизив своє власне військо, яке, звикши воювати попліч із швайцарцями, не вірило, щоб могло перемогти без них. З того виходило, що французи не видержували проти швайцарців, а без швайцарців проти інших були донічого. То ж війська Франції стали мішані, частинно наємні, частинно власні. Оте військо, отак помішане, є багато краще, ніж лише наємне, або лише помічне, але багато гірше, ніж своє власне. Вистачає наведеного прикладу, щоби показати, що французьке королівство було б непереможне, якби установи Карла VII були збережені й розроблені. Але нерозсудність людей робить те, що вони беруться до діла назверх доброго, але з укритою на споді отрутою; що буває — як я вже вище сказав — при сухітничій гарячці. Тому той, хто правлячи якимсь володарством, спо-
